РУХЛИВІСТЬ УРАНУ ТА ЕЛЕМЕНТІВ-СУПУТНИКІВ У КОРІ ВИВІТРЮВАННЯ УРАНОВОРУДНИХ АЛЬБІТИТІВ
DOI:
https://doi.org/10.15407/geotech2021.33.042Ключові слова:
елементи-супутники урану, гідрогенне забруднення, урановорудні альбітити, ряди рухливості.Анотація
У розробці розглянуто ряди рухливості, особливості гідрогенної мобілізації урану та елементів-супутників речовинних комплексів мінералоутворюючих систем у корі вивітрювання урановорудних альбітитів Українського щита. Хімічні елементи, що являються супутниками урану, можуть входити як до мінералів-концентраторів, так і до звичайних породоутворюючих мінералів, що вміщують ці елементи. До перших належать самородні метали – золото, вісмут, свинець; сульфіди: Сu, Zn, Pb, Nі, Со; монацит (Th), циркон (Zr, Th). Прикладами другої групи мінералів є польові шпати з рубідієм, стронцієм, свинцем; егірин, рибекіт, сфен з ванадієм. Вибірки порід для розрахунку середнього вмісту хімічних елементів та їх рухливості формувалися з урахуванням складу порід та ступеня їх вивітрювання. У ролі умовно стабільного елемента, щодо якого, власне, проводилися всі розрахунки, використовувався титан, елемент найменш рухливий. Апробація методу на всіх рівнях, включаючи корінну основу, зону дезінтеграції, гідрослюдисто-каолінову і каолінову кори вивітрювання, ґрунтовий шар (В- и А-горизонти) і потоки розсіювання, продемонструвала цілком задовільні результати. Відходи промислової розробки уранових родовищ альбітитової формації, що були (і будуть) складовані і, по суті, являють собою подрібнений мінеральний концентрат, збагачений ураном та важкими металами, в умовах гіпергенних процесів, сприятливих для окислювання і розкладання, без сумніву, несуть потенційну загрозу забруднення навколишнього середовища. Значна частина урану та супутніх елементів в усіх блоках порід, які підлягають експлуатаційній виїмці, може бути віднесена до «рухомих», тобто має досить високу міграційну здатність. Ця форма може бути джерелом забруднення підземних і поверхневих вод та ґрунтів. Розрахунки показують, що уран в усіх зонах кори вивітрювання поводить себе як елемент рухливий, схильний до розсіювання. Частка винесеного із різних зон урану складає 25-42 % (0,11-0,19 г/т), яка у абсолютному вираженні є максимальною у каоліновій зоні. Головну роль у міграції радіонуклідів відіграє водна ерозія під впливом опадів. Тому для зменшення гідрогенного забруднення необхідно передбачити підстилання відвалів глинистими та карбонатними породами. Для обмеження впливу вітрової ерозії необхідна засипка відвалів шаром інертного ґрунту.
Посилання
Перспективи розвитку уранової сировинної бази ядерної енергетики України. Монографія. За редакцією В.Г. Верховцев, Г.В. Лисиченко, Ю.Л. Забулонов. (2014). Київ. Наукова думка. 356 с. ISBN 978-966-00-1463-3
Фомин Ю.А., Демихов Ю.Н., Сущук Е.Г. Система урановорудных альбититов как потенциальный источник поверхностных месторождений урана и/или техногенной опасности. (2010). Геохімія та екологія. Київ. Вип. 18. С. 31-49.
Фомін Ю.О., Деміхов Ю.М., Верховцев В.Г., Дудар Т.В. Форми знаходження елементів супутників урану у альбітитах українського щита. . (2019). Геохімія техногенезу. Збірник наукових праць ІГНС НАН України. Київ. Вип.2. С. 106 - 118.
Певзнер В.С. Изучение кор выветривания при крупномасштабной геологической съёмке. (1974). Ленинград. Недра, 121 с.
Герасимов Ю.Г., Сонкин Л.В., Завьялова Н.Н. Распределение радиоактивных и малых элементов в коре выветривания чудново-бердичевских гранитов Украинского щита. (1972). Радиоактивные элементы в горных породах. Часть I. Новосибирск. С. 49—50.
Генетические типы и закономерности размещения урановых месторождений Украины. (1995). Отв. редакторы Я.Н. Белевцев, В.Б. Коваль. Киев. Наукова думка. 396 с.
Закономерности образования и размещения урановых месторождений Украины. 1968. Отв. редактор Я.Н. Белевцев. Киев. Изд-во АН УССР. 763 с.
Минеева И.Г. Минералого-геохимические аспекты формирования ураноносных альбититов докембрия. Сов. геология. (1986). № 3. С. 87—93.
Металогенія урановорудних районів в осадовому чохлі Українського щита. За редакцією В.Г. Верховцева. (2019). Київ. Наукова думка. 200 с. ISBN 978-966-00-1730-6
Щербина В.В. Основы геохимии. (1972). Москва: Недра. 296 с.
Демихов Ю.Н., Фомин Ю.А. Дейтерий в природных водах центральной части Украинского щита. (2009). Геохімія та екологія. Київ. Вип. 17. С. 45—62. http://znp.igns.gov.ua/wp-content/uploads/2012/12/21.7.pdf
Міцкевич Б.Ф. Геохімічні ландшафти Українського щита. (1971). Київ. Наукова думка. 174 с
Токарев А. Н., Куцель Е. Н., Попова Т. П. Радиогидрогеологический метод поисков месторождений урана. (1975). Москва: Недра, 255 с. https://www.twirpx.com/file/3101003/
Лисицин А.К. О формах нахождения урана в подземных водах и условия его осаждения в виде UO2. (1962). Геохимия. № 9. С. 763—769.
Кудрявцев В. Е., Корнеева Н. П., Титова Р. С. Поверхностные месторождения урана. (1987). Материалы по геологии урановых месторождений зарубежных стран. Москва. Вып. 38. С. 9—37.
Оттон Дж. К. Поверхностные месторождения урана в Соединенных Штатах Америки. (1987). Материалы по геологии урановых месторождений зарубежных стран. Москва. Вып. 38. С. 105—118.
